Фільми, від яких плачуть: 9 картин, після яких потрібні хустинки
Дев'ять фільмів, від яких плачуть: від «Могили світлячків», «Нового кінотеатру Парадізо» і «Життя прекрасне» до «Титаніка», «Зеленої милі», «Щоденника пам'яті», «Вгору», «Хатіко» та «Коко».
Деякі фільми б'ють просто в серце. У добірці дев'ять фільмів, відомих тим, що глядачі плачуть, за порядком виходу, з постерами й режисерами. Тримайте хустинки напохваті.
Для кожного фільму ми пояснюємо, звідки беруться сльози: втрата, прощання, жертва чи спогад. Одні розбивають серце повільно, за дві години, інші влучають однією сценою, яку неможливо забути. Тримайте хусточки поруч і обирайте за тим, скільки емоцій ви готові сьогодні витримати.
Чому кіно змушує нас плакати
Фільми, над якими плачуть найбільше, рідко стараються сильніше за інших. Вони заробляють сльози, вибудовуючи героїв, які стають нам дорогими, а потім проводять їх через втрату, розлуку чи жертву. Коли настає момент, ми плачемо не за незнайомцем на екрані, а за людиною, яку пізнавали дві години.
Величезну роль відіграє музика. Багато з цих фільмів пам'ятають за саундтреком так само, як за зображенням, від тем Енніо Морріконе до вальсу Майкла Джаккіно у «Вгору». Проста мелодія, що повертається в потрібний момент, може розбудити спогад і зробити тиху сцену нищівною.
Сумні фільми дають безпечне місце, щоб відчути те, що ми зазвичай тримаємо в собі. Горе за батьками, страх утратити близьку людину, любов до улюбленця чи туга за дитинством: ці історії дозволяють прожити такі почуття якийсь час і повернутися до свого життя, часто з полегшенням.
Як ми обирали
Ми обрали фільми, які глядачі та критики називають такими, що вичавлюють сльози: анімацію, драму й романтику. Емоції в усіх свої, тож це не нумерований рейтинг.
Ми обрали фільми, які глядачі й критики постійно називають найсльозливішими, з різних країн, жанрів і епох. У списку є анімація для будь-якого віку, воєнні історії, мелодрами й реальна історія про вірного пса.
Одні сумні від початку до кінця, інші поєднують сльози з надією і навіть сміхом. Для кожного ми вказуємо, наскільки він важкий, щоб ви обрали відповідний фільм для відповідного вечора.
Grave of the Fireflies (1988)
Режисер: Isao Takahata.
Чому це важливо: «Могила світлячків» Ісао Такахати для студії Ghibli розповідає про брата й сестру, Сейту і маленьку Сецуко, які намагаються вижити в Японії наприкінці Другої світової війни. Фільм заснований на напівавтобіографічному оповіданні Акіюкі Носаки і вийшов у Японії в одному сеансі з «Моїм сусідом Тоторо».
Зверніть увагу на дрібниці повсякденного життя: бляшанку з фруктовими льодяниками, світлячків у темряві, ігри, які діти вигадують, щоб забути про голод. Фільм ніколи не показує війну як пригоду. Він показує її ціну для тих, хто не має над нею жодної влади, особливо для дітей.
Його вважають одним із найсильніших антивоєнних фільмів, анімаційних чи ні. Багато хто каже, що зміг подивитися його лише раз. Він для підлітків і дорослих, готових до дуже важкої історії, і попри анімацію не для малих дітей.
Cinema Paradiso (1988)
Режисер: Giuseppe Tornatore.
Чому це важливо: «Новий кінотеатр Парадізо» Джузеппе Торнаторе розповідає про дружбу хлопчика із сицилійського села й кіномеханіка місцевого кінотеатру. Фільм отримав «Оскар» за найкращий іноземний фільм і Гран-прі журі в Каннах. Музика Енніо Морріконе одна з найулюбленіших в історії кіно.
Зверніть увагу на сцени в залі, де все село разом сміється, плаче й кричить на екран, і на священника, який вирізає кожен поцілунок. Історію розказано як спогад дорослого Тото, що повернувся додому через тридцять років.
Фінальна сцена, зібрана з плівки з утраченими моментами, славиться тим, що доводить зали до сліз. Фільм ідеальний для тих, хто любить саме кіно, і чудово працює як історія про дорослішання, від'їзд і людей, які нас сформували.
Life Is Beautiful (1997)
Режисер: Roberto Benigni.
Чому це важливо: «Життя прекрасне», зняте й зігране Роберто Беніньї, розповідає про єврейського батька з Італії, який за допомогою гумору й фантазії захищає маленького сина в концтаборі. Фільм отримав три «Оскари», зокрема за найкращу чоловічу роль, а Беніньї запам'ятався тим, що дорогою на сцену йшов по спинках крісел.
Подивіться, як змінюється тон: перша половина легка романтична комедія, друга переходить у трагедію, не втрачаючи ніжності. Батько перетворює жах на гру, щоб син так і не зрозумів небезпеки, і цей вибір водночас смішний і розпачливий.
Деякі критики сперечалися про доречність комедії в історії про Голокост, але глядачі в усьому світі були глибоко зворушені. Фільм для тих, хто любить історії про батьківську любов, він залишає суміш сліз і тепла.
Titanic (1997)
Режисер: James Cameron.
Чому це важливо: «Титанік» потрапив до списку через останню годину: коли корабель тоне, фільм перестає бути лише історією кохання і стає портретом сотень прощань. Фільм Джеймса Кемерона отримав одинадцять «Оскарів», а фінал зі старенькою Роуз досі один із найобговорюваніших у кіно.
Зверніть увагу на маленькі історії під час катастрофи: музиканти, які грають далі, літня пара в каюті, мати, що розповідає дітям казку. Саме ці моменти, а не спецефекти, змушують плакати, бо показують звичайних людей перед кінцем.
Ті, хто бачив його підлітком, часто кажуть, що в дорослому віці він б'є ще сильніше. Фільм для довгого вечора з часом оговтатися потім і для шанувальників великих романтичних мелодрам.
The Green Mile (1999)
Режисер: Frank Darabont.
Чому це важливо: «Зелена миля» Френка Дарабонта за романом Стівена Кінга відбувається в блоці смертників у 1930-х. Том Генкс грає наглядача, який дізнається, що Джон Коффі, добрий велетень, засуджений до страти, має таємничий дар. Майкла Кларка Дункана за цю роль номінували на «Оскар».
Подивіться, як стосунки наглядачів і в'язнів поступово стають повагою. Фільм довгий і неквапливий і використовує цей час, щоб ми прив'язалися до кожного героя, навіть до мишеняти на ім'я Містер Джинглз. Фінал ставить наглядачів перед неможливим вибором.
Його часто називають одним із найсумніших фільмів десятиліття. Він для тих, хто любить драми з відтінком містики й готовий до тем несправедливості та смерті. Виділіть близько трьох годин.
The Notebook (2004)
Режисер: Nick Cassavetes.
Чому це важливо: «Щоденник пам'яті» Ніка Кассаветіса за романом Ніколаса Спаркса розповідає про кохання Ноя й Еллі в 1940-х, яке через десятиліття літній чоловік читає вголос жінці з утратою пам'яті. Раян Ґослінґ і Рейчел Мак-Адамс стали однією з найулюбленіших екранних пар, а літню Еллі грає мати режисера Джина Роулендс.
Зверніть увагу, як фільм чергує минуле й теперішнє і як маленькі жести літньої пари набувають сенсу з розвитком історії. Поцілунок під дощем став однією з найвідоміших сцен десятиліття.
Це класика для шанувальників романтики й для вечорів, коли хочеться добре поплакати. Тим, хто доглядав людину з утратою пам'яті, сцени в теперішньому часі часто здаються найзворушливішими. Чекайте сильних емоцій, а не несподіванок.
Up (2009)
Режисер: Pete Docter, Bob Peterson.
Чому це важливо: «Вгору» Піта Доктера й Боба Пітерсона для Pixar став першим анімаційним фільмом, що відкрив Каннський фестиваль, і лише другим мультфільмом із номінацією на «Оскар» за найкращий фільм. Він отримав «Оскари» за найкращий анімаційний фільм і за музику Майкла Джаккіно.
Подивіться перші десять хвилин, що розповідають усе подружнє життя Карла й Еллі без жодного слова під простий вальс. Це одна з найвідоміших сцен в анімації, і багато дорослих плачуть ще до початку пригоди. Потім фільм стає веселою мандрівкою з юним скаутом і собакою, що говорить.
«Вгору» працює і для дітей, і для дорослих: малеча радіє кулькам і джунглям, дорослі відчувають горе й другий шанс. Ідеальний для родини, але батькам варто знати, що початок відкрито говорить про втрату.
Hachi: A Dog's Tale (2009)
Режисер: Lasse Hallström.
Чому це важливо: «Хатіко» Лассе Галльстрема американський ремейк японського фільму за реальною історією Хатіко, акіти, який роками щодня чекав на токійській станції після смерті господаря. Річард Ґір грає професора, що прихистив пса. Біля станції Сібуя стоїть пам'ятник справжньому Хатіко.
Зверніть увагу, наскільки проста історія: собака, людина і станція. Фільм показує рутину, шлях на станцію, чекання і будує емоцію на цьому повторенні. Деякі сцени знято з погляду собаки, в іншій колірній гамі.
Багато хто називає його найсумнішим фільмом про собаку, тож він краще пасує дорослим і старшим дітям, готовим до фіналу. Шанувальникам собак варто тримати хусточки поруч. Саме ідея вірності робить його незабутнім.
Coco (2017)
Режисер: Lee Unkrich, Adrian Molina.
Чому це важливо: «Коко» Лі Анкріча й Адріана Моліни для Pixar відбувається під час Дня мертвих у Мексиці й розповідає про Міґеля, хлопчика, що мріє стати музикантом попри родинну заборону на музику. Фільм отримав «Оскари» за найкращий анімаційний фільм і найкращу пісню, Remember Me, і став одним із найкасовіших в історії Мексики.
Подивіться на Країну мертвих, місто з різнобарвних веж і мостів із чорнобривців, і на те, як фільм пояснює, що люди зникають по-справжньому лише тоді, коли їх ніхто не пам'ятає. Фінальна сцена з прабабусею Міґеля славиться тим, що змушує плакати цілі родини.
Фільм ідеальний для родин і для всіх, хто втратив бабусю чи дідуся. Він яскравий і повний музики, але тема пам'яті й родини глибоко зворушує дорослих. Це ще й тепле знайомство з мексиканською традицією.
З чого почати
Обирайте за тим, до яких сліз ви готові:
- Сумно, але з надією, для родини: «Коко» або «Вгору».
- Для шанувальників собак: «Хатіко».
- Романтика: «Щоденник пам'яті» або «Титанік».
- Любов до кіно: «Новий кінотеатр Парадізо».
- Важко й незабутньо: «Могила світлячків» або «Зелена миля».
- Сльози й сміх разом: «Життя прекрасне».
Якщо хочеться поплакати, але завершити вечір із легким серцем, почніть із «Коко» чи «Вгору». Обидва фільми говорять про втрату, але закінчуються надією й легко дивляться всією родиною. «Новий кінотеатр Парадізо» і «Життя прекрасне» теж поєднують сум із теплом і гумором.
«Могила світлячків» і «Хатіко» значно важчі. Дивіться їх, коли є час усе пережити, і уникайте у вечір, коли настрій і так на нулі. Багато хто каже, що радий, що подивився їх, але не певен, чи зміг би переглянути.
Часті запитання
Які фільми найсумніші?
Найчастіше називають «Могилу світлячків», «Життя прекрасне», «Титанік», «Зелену милю», «Вгору» та «Хатіко».
Від якого фільму плачуть найбільше?
По-різному, але «Могилу світлячків» і «Хатіко» часто називають особливо надривними.
Чи є сумні фільми, що ще й надихають?
Так. «Коко», «Новий кінотеатр Парадізо» та «Життя прекрасне» зворушують, але сповнені любові й надії.
Чому людям подобаються сумні фільми?
Багато глядачів кажуть, що добре поплакати приносить полегшення. Сумні історії дозволяють безпечно прожити сильні емоції й часто зближують нас із тими, кого ми любимо.
Які сумні фільми пасують дітям?
«Коко» і «Вгору» зняті для родинного перегляду, хоча обидва говорять про втрату. «Могила світлячків», попри анімацію, краще пасує підліткам і дорослим.
Оцініть ці фільми
Який ваш улюблений? На Rankiew ви оцінюєте кожен фільм, пишете рецензії й складаєте власні списки.
Джерела: офіційні релізи студій, фільмографії та відкриті дані.
