Нові фільми, що виглядають старими: 9 чорно-білих картин доби кольору
Дев'ять нових фільмів, знятих чорно-білими навмисно: від «Артиста», «Френсіс Га» й «Іди» до «Небраски», «Холодної війни», «Роми», «Маяка», «Манка» та «Белфаста», з режисерами й акторами.
Колір і HD скрізь, проте деякі режисери свідомо обирають чорно-біле. У добірці дев'ять недавніх фільмів, схожих на класику, за порядком виходу, з постерами, режисерами й акторами.
Для кожного фільму ми пояснюємо, чому режисер обрав чорно-біле зображення, що цей вибір дає історії і чим ще фільм відомий. Одні віддають шану старому Голлівуду, інші побудовані на особистих спогадах, а деякі використовують відсутність кольору, щоб зробити дивний світ ще дивнішим.
Навіщо знімати чорно-біле кіно сьогодні
Десятиліттями чорно-біле зображення було просто способом знімати кіно. Коли нормою став колір, воно перетворилося на вибір, і сьогодні це майже завжди свідоме рішення. Режисери використовують його, щоб передати дух епохи, віддати шану улюбленому кіно чи звести кадр до світла, тіні, облич і форм.
Без кольору око уважніше до композиції, фактури й виразу. Зморшка, відблиск на мокрому асфальті чи волокна дерев'яної стіни стають помітнішими. Багато операторів кажуть, що чорно-біла зйомка змушує ретельніше ставити світло в кожній сцені, бо колір уже не допоможе відокремити один предмет від іншого.
Це ще й комерційний ризик. Студії та стримінги часто бояться, що глядачі оминуть фільм без кольору, тож кожна стрічка тут мусила виборювати свій вигляд. Те, що кілька з них отримали «Оскари» й фестивальні нагороди, показує: ризик окупається, коли вибір служить історії.
Як ми обирали
Ми обрали фільми 2010-х і 2020-х, зняті переважно чорно-білими за художнім рішенням, за оцінками критиків і стилем. Це не нумерований рейтинг.
Ми включили лише повнометражні фільми, зняті переважно в чорно-білому, а не стрічки з кількома монохромними сценами. Більшість із них драми, але в списку є й німа комедія, і горор, і історія дорослішання, щоб показати, наскільки різними бувають результати.
Нагороди теж враховувалися, адже багато з цих фільмів отримали великі призи, але ми дивилися й на те, як вони використовують чорно-біле зображення. У кожному разі відсутність кольору не трюк, а частина того, що хоче сказати фільм.
The Artist (2011)
Режисер: Michel Hazanavicius. У ролях: Jean Dujardin, Bérénice Bejo.
Чому це важливо: «Артист» француза Мішеля Хазанавічуса чорно-білий німий фільм про зірку німого кіно, яка втрачає все з приходом звукового. Він отримав п'ять «Оскарів», зокрема за найкращий фільм, а Жан Дюжарден став першим французом, що отримав «Оскар» за найкращу чоловічу роль. Пес Аґґі сам став знаменитістю.
Зверніть увагу, як фільм говорить мовою 1920-х: інтертитри, безперервна оркестрова музика, перебільшені жести й старий майже квадратний кадр. У блискучій сцені в кошмарі героя раптом з'являється звук, і все довкола шумить, крім його власного голосу.
Це ідеальне знайомство з німим кіно для тих, хто його ніколи не бачив: легкий, смішний і романтичний фільм. Кіномани знайдуть безліч відсилок до класичного Голлівуду, а решта просто насолодиться чарівною історією кохання, розказаною музикою й обличчями.
Frances Ha (2012)
Режисер: Noah Baumbach. У ролях: Greta Gerwig.
Чому це важливо: «Френсіс Га» Ноя Баумбаха, написана разом із Ґретою Ґервіґ, яка грає головну роль, розповідає про танцівницю в Нью-Йорку, яка ще не зовсім готова подорослішати. Чорно-біле зображення свідомо відсилає до французької нової хвилі та класичних фільмів про місто.
Зверніть увагу на сцену, де Френсіс біжить і танцює вулицею під Modern Love Девіда Бові, момент чистої радості й оммаж ранішому французькому фільму. Фільм складається з маленьких моментів: переїзди, незграбні вечері, коротка поїздка до Парижа.
«Френсіс Га» стала улюбленим фільмом багатьох двадцятирічних, які почуваються трохи загубленими, і допомогла Ґреті Ґервіґ заявити про себе як сценаристка й режисерка. Фільм короткий, смішний і ніжний, для тих, хто любить комедії характерів більше за великі сюжети.
Ida (2013)
Режисер: Paweł Pawlikowski. У ролях: Agata Trzebuchowska.
Чому це важливо: «Іда» Павела Павліковського розповідає про юну послушницю в Польщі 1960-х, яка перед постригом дізнається, що вона єврейка і що її родина загинула під час війни. Це перший польський фільм, що отримав «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою.
Подивіться на композицію: фільм використовує майже квадратний кадр і часто розміщує героїв у нижній частині, залишаючи над ними багато порожнього простору, ніби їх придавлює тягар історії. Кожен кадр схожий на ретельно вибудувану фотографію.
Фільм короткий, тихий і пронизливий, він винагороджує терплячих. Пасує тим, кому цікава європейська історія й кіно про віру та ідентичність. Стриманість робить емоційні моменти ще сильнішими.
Nebraska (2013)
Режисер: Alexander Payne. У ролях: Bruce Dern, Will Forte.
Чому це важливо: «Небраска» Александра Пейна розповідає про літнього чоловіка, певного, що виграв мільйон доларів у лотерею, і про сина, який погоджується відвезти його через увесь штат по виграш. Брюс Дерн отримав приз за найкращу чоловічу роль у Каннах, а фільм мав шість номінацій на «Оскар», зокрема як найкращий фільм.
Зверніть увагу, як чорно-біле зображення робить пласкі краєвиди Середнього Заходу водночас сумними й гарними: порожні дороги, містечка, старі бари. Джун Сквібб, теж номінована на «Оскар», краде кілька сцен у ролі прямолінійної матері.
Фільм поєднує комедію й меланхолію і говорить про старість, родину та мрії, які ми несемо все життя. Він для шанувальників роуд-муві та історій про батьків і дітей, і особливо зворушує тих, у кого літні батьки.
Cold War (2018)
Режисер: Paweł Pawlikowski. У ролях: Joanna Kulig, Tomasz Kot.
Чому це важливо: «Холодна війна», теж знята Павелом Павліковським, розповідає історію кохання завдовжки в п'ятнадцять років між Польщею, Берліном, Югославією та Парижем після Другої світової. Павліковський надихався історією своїх батьків і отримав приз за режисуру в Каннах. Фільм мав три номінації на «Оскар», зокрема за режисуру.
Подивіться, як музика веде історію, від польських народних пісень до паризького джазу. Головна пісня змінює аранжування, коли закохані змінюють країну й життя, показуючи, як їх перекроюють політика та еміграція. Фільм стислий, із великими часовими стрибками між сценами.
Добрий вибір для шанувальників романтичних драм, яким не треба все пояснювати. Чорно-біле зображення й музика роблять його одним із найкрасивіших європейських фільмів десятиліття, а дивитися його найкраще в парі з «Ідою».
Roma (2018)
Режисер: Alfonso Cuarón. У ролях: Yalitza Aparicio.
Чому це важливо: «Рома», яку Альфонсо Куарон написав, зняв і для якої сам був оператором, відтворює його дитинство в Мехіко на початку 1970-х очима Клео, хатньої працівниці. Фільм отримав «Золотого лева» у Венеції та три «Оскари»: за режисуру, найкращий іноземний фільм і операторську роботу, а Ялітсу Апарісіо за першу ж роль номінували як найкращу акторку.
Зверніть увагу на довгі повільні рухи камери, що спостерігає за щоденним життям дому й вулиці, і на звукові деталі довкола. Сцена на пляжі ближче до фіналу, знята одним планом, один із найсильніших моментів сучасного кіно.
Темп повільний і споглядальний, тож краще дивитися без відволікань, в ідеалі на великому екрані. Фільм для тих, хто любить кіно про пам'ять і родину, і водночас портрет Мексики часів політичної напруги.
The Lighthouse (2019)
Режисер: Robert Eggers. У ролях: Willem Dafoe, Robert Pattinson.
Чому це важливо: «Маяк» Роберта Еґґерса знято на чорно-білу плівку в майже квадратному кадрі, щоб він виглядав як фільм 1920-х чи 1930-х. Віллем Дефо й Роберт Паттінсон грають двох доглядачів маяка на скелястому острові, які поступово божеволіють. Операторську роботу номінували на «Оскар».
Подивіться на фактури: дощ, вітер, сіль і кіптява здаються майже відчутними. Діалоги наслідують мову старих моряків, а Дефо виголошує монологи, гідні театральної сцени. Фільм поєднує психологічний горор, чорний гумор і міф, із відсилками до морських легенд.
Дивний і напружений фільм, не для всіх, але незабутній для шанувальників незвичного горору. Тим, хто любить кіно з простором для тлумачень, буде що обговорити потім, особливо про те, де реальність, а де божевілля.
Mank (2020)
Режисер: David Fincher. У ролях: Gary Oldman.
Чому це важливо: «Манк» Девіда Фінчера за сценарієм його покійного батька Джека Фінчера стежить за сценаристом Германом Манкевичем, поки той пише «Громадянина Кейна». Фільм отримав десять номінацій на «Оскар», найбільше того року, і виграв дві: за операторську роботу та роботу художника-постановника.
Зверніть увагу, як Фінчер наслідує стиль 1940-х: глибокий чорний, наплави й навіть звук, зроблений так, щоб звучати як старий запис. Ґері Олдмен грає Манка дотепним, саморуйнівним і політично пильним у Голлівуді, де правлять могутні магнати.
Фільм повний відсилок до старого Голлівуду й політики 1930-х, тож винагороджує тих, хто знає «Громадянина Кейна». Для решти це портрет блискучого письменника в боротьбі з власними демонами. Подивитися «Громадянина Кейна» заздалегідь добра ідея.
Belfast (2021)
Режисер: Kenneth Branagh. У ролях: Jude Hill, Caitríona Balfe.
Чому це важливо: «Белфаст», написаний і знятий Кеннетом Браною, заснований на його дитинстві в Північній Ірландії на початку конфлікту 1969 року. Фільм отримав «Оскар» за найкращий оригінальний сценарій, першу перемогу Брани після багатьох номінацій. Він починається й закінчується в кольорі, а спогади показано в чорно-білому.
Дивіться історію очима Бадді, дев'ятирічного хлопчика у виконанні Джуда Гілла, який бачить, як насильство приходить на його вулицю, і водночас відкриває кіно, шкільні закоханості та пісні Вана Моррісона. Джуді Денч і Кіаран Гайндс грають теплих і кумедних бабусю й дідуся.
Фільм урівноважує страх і ніжність і пасує шанувальникам сімейних історій та драм про дорослішання. Це ще й доступний вступ до початку конфлікту в Північній Ірландії, розказаний із висоти дитячого зросту.
З чого почати
Обирайте за настроєм, від легкого до напруженого:
- Легко й чарівно: «Артист» або «Френсіс Га».
- Родина й пам'ять: «Белфаст» або «Рома».
- Гірко-солодке роуд-муві: «Небраска».
- Кохання та європейська історія: «Іда», потім «Холодна війна».
- Для кіноманів: «Манк», після «Громадянина Кейна».
- Щось дивне й напружене: «Маяк».
Якщо ви рідко дивитеся чорно-біле кіно, почніть з «Артиста» чи «Френсіс Га». Обидва фільми короткі, смішні й прості, і показують, що монохром не означає старомодно чи повільно. За кілька хвилин око звикає, і відсутність кольору перестає помічатися.
Дивіться ці фільми в темній кімнаті й на найкращому екрані, який маєте. Чорно-біле зображення тримається на контрасті, і світла кімната чи екран телефона роблять картинку пласкою. Деякі, як «Рома» й «Маяк», створювалися для великого екрана.
Часті запитання
Навіщо сучасному кіно чорно-біле?
Режисери використовують його заради настрою, позачасовості, шани класичному кіно або щоб зосередити увагу на світлі, формах і грі акторів.
Який сучасний чорно-білий фільм найкращий?
«Рома», «Іда», «Холодна війна» й «Маяк» одні з найвихваленіших, а «Артист» отримав «Оскар» за найкращий фільм.
Чи «Артист» німе кіно?
Так. Він здебільшого німий і чорно-білий, шана Голлівуду 1920-х.
Чи отримував сучасний чорно-білий фільм «Оскар» за найкращий фільм?
Так. «Артист» (2011) отримав «Оскар» за найкращий фільм, загалом у нього п'ять статуеток.
Ці фільми знято на чорно-білу плівку?
Деякі так. «Маяк» знято на чорно-білу плівку, а інші знято на цифру й переведено в чорно-біле зображення.
Оцініть ці фільми
Який ваш улюблений? На Rankiew ви оцінюєте кожен фільм, пишете рецензії й складаєте власні списки.
Джерела: офіційні релізи студій, фільмографії та відкриті дані.
